Повага до прав людини як основа сучасного українського суспільства

Значення прав людини

Права людини — це не суха юридична термінологія, а живий механізм, який регулює наше щоденне життя. Щоранку ми прокидаємось і користуємося своїм правом на освіту, на охорону здоров’я, на працю, на свободу слова, навіть не усвідомлюючи цього. І тільки коли щось порушується, людина раптом розуміє: її право — це її особистий щит.

Коли до мене приходять клієнти, вони часто починають розмову словами: «Я думала, це дрібниця, але тепер я бачу, що не можу мовчати». Право на справедливий суд чи на працю здається очевидним, але без активної позиції громадянина воно легко перетворюється на порожній звук.

Після Революції Гідності українці на власному досвіді переконалися, що відсутність поваги до прав людини веде до системного краху. Зараз, у час війни, ми бачимо інший вимір: навіть у надзвичайних обставинах держава намагається балансувати між безпекою та правами громадян. Наприклад, комендантська година обмежує свободу пересування, але водночас має правову основу і пропорційність. Це означає: суспільство і влада сприймають права людини як ядро державного устрою.

Я часто кажу своїм клієнтам: «Ваші права існують не на папері, вони існують тут і зараз, у ваших руках. Якщо їх не захищати, вони зникають». І це не просто риторика — це правда, доведена десятками моїх кейсів.

Історичний контекст

Щоб зрозуміти, чому для сучасної України так важлива повага до прав людини, треба подивитись у минуле. У радянський час права існували формально. У Конституції СРСР було багато красивих норм, але людина залишалася «гвинтиком системи». Вона не мала реального впливу ні на владу, ні на власне життя.

Здобуття незалежності у 1991 році стало початком нового етапу. Прийняття Конституції України у 1996 році закріпило базові права і свободи, серед яких: право на життя, свободу слова, захист від дискримінації, право власності. Це був справжній прорив. Але треба чесно сказати: тоді ці норми ще не одразу стали працювати на практиці.

Поступово, через рішення судів, через створення нових інституцій, права людини почали набувати реального змісту. Показовим став розвиток практики Конституційного Суду, а також активне звернення українців до Європейського суду з прав людини. Це довело: суспільство навчається відстоювати свої права навіть тоді, коли державна система ще «буксує».

Для мене як адвокатки важливо наголошувати: кожне покоління українців вносило свій внесок у формування правової культури. І сьогодні ми вже не повернемося до радянського формалізму. Люди навчилися цінувати гідність.

Судова практика

Право стає живим тоді, коли ми бачимо, як воно працює в судах. Можна скільки завгодно говорити про свободу слова чи захист від дискримінації, але найбільше довіри викликає конкретна історія, де людина відстояла своє право.

У своїй практиці я маю справу з різними кейсами. Наприклад, жінку незаконно звільнили під час декретної відпустки. Аргумент був цинічно простий: «складна економічна ситуація». Суд першої інстанції став на бік роботодавця. Але ми подали апеляцію. Ми довели, що звільнення було дискримінаційним, оскільки закон прямо забороняє звільняти жінок у декреті. Рішення апеляційного суду стало поворотним: клієнтку поновили на роботі, а підприємство зобов’язали виплатити компенсацію. Для неї це було не тільки фінансове питання, а й відновлення справедливості.

Інший випадок: хлопця не пустили на роботу через те, що він має інвалідність. Формально йому відмовили «через відсутність вакантних місць», але ми довели у суді, що це була пряма дискримінація. Суд визнав дії роботодавця незаконними і зобов’язав прийняти хлопця на роботу. Цей кейс став для мене ще одним підтвердженням: права людини діють лише тоді, коли ми не боїмося йти до кінця.

Практичні кейси

Я завжди наголошую: права людини оживають тільки тоді, коли людина робить крок і починає їх захищати. Бо можна мати прекрасні закони, але без сміливості сказати «мої права порушені» — вони залишаються мертвими літерами.

Пригадую випадок, коли до мене звернулася студентка. Вона пропустила іспит через лікарняний і принесла довідку, але адміністрація вишу відмовилась дати їй право перескласти. Аргумент був простий: «У нашому статуті цього не передбачено». Я підняла закон «Про вищу освіту», де чітко прописане право на академічну мобільність та рівний доступ. Ми підготували звернення, долучили медичні документи й посилання на норми закону. Університет переглянув рішення. Дівчина не тільки пересклала іспит, але й зберегла стипендію. Для неї це було не питання оцінки, а питання гідності.

Інший приклад: пенсіонерка, якій через «технічну помилку» у базі відмовили у виплаті соціальної допомоги. Вона прожила майже пів року без належних коштів, сподіваючись на милість чиновників. Ми подали позов до суду, надали документи з Пенсійного фонду, і рішення було на користь клієнтки. Жінка отримала не тільки допомогу, а й компенсацію за затримку. Її слова «Я відчула, що мене почули» були для мене кращою нагородою.

Ці кейси показують: навіть коли система здається глухою, права людини працюють — якщо їх відстоювати.

Покрокові інструкції

Багато клієнтів запитують: «З чого почати, якщо моє право порушено?» Я завжди відповідаю: головне — діяти системно, крок за кроком.

1. Фіксація порушення. Якщо вам відмовили у виплаті чи звільнили незаконно, збирайте докази. Це можуть бути накази, листування, скріни з електронної пошти, навіть розмови, записані на диктофон. Усе це формує доказову базу.
2. Звернення до відповідного органу. Якщо мова про трудові права — йдіть у Держпраці. Якщо це дискримінація чи приниження — уповноважений Верховної Ради з прав людини. Не бійтеся писати офіційні звернення.
3. Консультація з адвокатом. Це критично важливий етап. Саме тут ви дізнаєтесь, які у вас реальні перспективи і чи варто йти до суду. Як адвокатка, я завжди пояснюю клієнту три речі: що ми можемо виграти, які ризики є і які ресурси потрібні.
4. Судовий захист. Так, він не завжди швидкий. Але тільки суд дає рішення, яке є обов’язковим до виконання. Це вже не просто папірець, а юридична реальність.
5. Контроль за виконанням. Навіть виграний суд може залишитись лише красивим рішенням, якщо його не виконати. Тому я завжди веду справу до кінця, допомагаючи клієнтам через виконавчу службу.

Цей алгоритм я подаю клієнтам у вигляді простого чек-листа. Людина йде з відчуттям, що у неї є карта дій, а не хаотичні поради. Це знімає страх і додає впевненості.

Повага до прав у воєнний час

Повномасштабна війна в Україні створила унікальний контекст для прав людини. Ми всі розуміємо: безпека країни і армії — на першому місці. Але навіть у цих умовах права не зникають, вони лише частково обмежуються. Це ключовий принцип міжнародного гуманітарного права.

Приклад: введення воєнного стану передбачає обмеження свободи пересування чи свободи зібрань. І це логічно, бо держава має убезпечити людей від ризиків. Але при цьому право на життя, заборона катувань, право на справедливий суд — залишаються непорушними.

У своїй роботі я вже мала справи, пов’язані з мобілізацією. Наприклад, до мене звернувся чоловік, який вважав, що його призвали з порушенням, бо він мав двох неповнолітніх дітей. Ми підняли норми законодавства, подали скаргу, і призов було скасовано. Це показує, що навіть у час війни права людини не можна ігнорувати.

Ще одна справа стосувалася обмеження свободи пересування. Жінку не випускали за кордон для лікування, аргументуючи «ризиками для безпеки». Ми довели, що вона має право на виїзд за медичними показаннями, і суд прийняв рішення на її користь.

Ці історії доводять: війна змінює форму реалізації прав, але не скасовує їх.

Роль адвоката

Коли ми говоримо про права людини, завжди постає питання: хто допоможе людині, яка опинилась наодинці із системою? Саме адвокат стає тією ланкою, яка з’єднує людину з механізмом правосуддя. Але важливо розуміти, що адвокат — це не тільки юрист, який знає закони. Це стратег, радник, іноді навіть психолог.

Мої клієнти часто приходять у стані розпачу. Вони переконані, що їхня справа програна ще до початку. Моє завдання — не лише скласти позов чи виступити в суді, а й пояснити: «Ваше право існує, і ми можемо його відстояти». Іноді ця розмова змінює людину більше, ніж саме рішення суду.

Практична порада: готуючись до консультації, завжди зберіть документи, які стосуються справи. Це можуть бути трудові договори, накази про звільнення, листи з органів влади. Важливо не боятися брати навіть «зайві» папери — адвокат розбереться, що має значення. Запишіть свої запитання на аркуші. Повірте, у стресовому стані легко щось забути. І ще: не соромтеся говорити про свої емоції. Інколи саме дрібна деталь у розповіді клієнта стає ключовим доказом.

Я пам’ятаю, як одна клієнтка сказала: «Олена адвокат, але я боюся виглядати смішно зі своїми питаннями». Ми разом переглянули її документи, склали план дій і через кілька місяців вона вже відстоювала свої права у суді впевнено і спокійно. Це був для мене приклад того, що адвокат може не тільки виграти справу, а й повернути людині віру у власні сили.

Правова культура

Правова культура — це не просто знання законів, а повага до прав інших людей. Це розуміння того, що мої права закінчуються там, де починаються права іншого. Без цього правила співжиття перетворюються на хаос.

В Україні правова культура ще формується. Часто люди не знають, що можуть відмовитись підписувати документ, якщо з ним не згодні, або що вони мають право вимагати адвоката навіть при адміністративному правопорушенні. Це здається очевидним, але на практиці багато хто соромиться відстоювати свої права.

Я переконана, що правову культуру потрібно прищеплювати з дитинства. Якщо у школі дитина знає, що має право на безпечні умови навчання, вона виросте дорослою, яка не дозволить порушувати свої права на роботі чи в суспільстві.

У моїй практиці був цікавий випадок. Підліток звернувся до мене разом з мамою: у школі його примушували відвідувати додаткові заняття без згоди батьків. Ми підготували звернення до департаменту освіти, і практика була припинена. Хлопець тоді сказав: «Я зрозумів, що правила існують не лише для мене, а й для школи». Це і є формування правової культури.

Адвокат Олена колись сказала дуже влучно: «Правова культура починається з поваги до себе. Якщо ти дозволяєш порушувати власні права, ти даєш сигнал, що це нормально». І це істина, з якою я погоджуюсь повністю.

Міжнародний досвід

Україна сьогодні рухається у напрямку європейської інтеграції, і це означає, що ми маємо не тільки приймати закони, які відповідають європейським стандартам, а й реально їх виконувати.

Європейський суд з прав людини став для українців одним із найважливіших інструментів захисту. Ми входимо у трійку країн за кількістю звернень. З одного боку, це сигнал про недоліки нашої системи. З іншого — це доказ, що громадяни навчилися користуватися міжнародними механізмами.

Для мене як адвокатки ці справи — не абстрактна теорія, а реальний інструмент. Часто у позовах я посилаюсь на практику ЄСПЛ, і суди враховують ці аргументи. Це ще один доказ, що міжнародний досвід інтегрується у нашу правову систему.

Я завжди кажу клієнтам: якщо ви не отримали справедливості в Україні, ви маєте шанс знайти її у Страсбурзі. Це довгий шлях, але він можливий. А головне — навіть одна виграна справа змінює практику для тисяч інших людей.

Погляд у майбутнє

Повага до прав людини — це не абстрактна теорія і не пафосне гасло з міжнародних документів. Це реальний фундамент, на якому будується життя сучасного українського суспільства. Якщо громадяни не відчувають, що їхні права захищені, то вони втрачають довіру до держави. А без цієї довіри не може існувати ані справедлива економіка, ані ефективна демократія.

У своїй щоденній роботі я бачу, як змінюються люди, коли вони починають відстоювати свої права. Жінка, яка виграла справу про поновлення на роботі, каже: «Я вперше відчула, що мене цінують як особистість». Студентка, яка добилась права на перескладання іспиту, зрозуміла, що її голос має значення. Пенсіонерка, яка відновила соціальну допомогу, плакала від радості, бо нарешті перестала почуватися «зайвою» у своїй країні. Це не дрібниці — це людські долі.

Я завжди кажу клієнтам: не бійтеся боротися за свої права. Бо якщо ви мовчите, система сприймає це як згоду. І навпаки — коли ви дієте, навіть маленька перемога стає поштовхом для великих змін.

В умовах війни це набуває ще більшого значення. Ми боремось за незалежність, але водночас маємо пам’ятати: незалежність — це і про свободу кожного громадянина, про його гідність і про його право бути захищеним законом.

Не відкладайте захист своїх прав «на потім». Якщо ви відчуваєте несправедливість, звертайтесь за консультацією вже сьогодні. Кваліфікований адвокат допоможе вам побачити перспективу, скласти план дій і відчути впевненість. Адвокат — це не просто юрист, це партнер, який іде поруч із вами у найважчі моменти.

Іноді клієнти кажуть: «Мені здається, моя проблема занадто маленька, щоб турбувати юриста». Я завжди відповідаю: «Ваше право ніколи не є маленьким. Воно має значення, бо це ваше життя». Саме з таких «маленьких» справ починаються великі зміни.

Тож пам’ятайте: повага до прав людини починається з вас. З вашої готовності сказати «ні» несправедливості. З вашої рішучості звернутися по допомогу. З вашої впевненості, що правда існує і її можна відстояти.

Звертайтеся за консультацією — це перший крок до відновлення справедливості. Іноді достатньо однієї розмови з адвокаткою, щоб ви перестали почуватися беззахисними. І цей крок може змінити ваше життя так само, як уже змінив життя десятків моїх клієнтів.

Олена, адвокат advocates.com.ua