Таємниці козацької медицини: як і чим лікувалися козаки

Опубліковано 16.06.2021

loveukraine

Знати

Чуже чомусь часто здається кращим за своє. Доки ми захоплюємося популярною Аюрведою чи східною медициною, не знаємо власної історії.

Коли ми зичимо рідним «‎міцного козацького здоров’я», не замислюємось, що стоїть за цією фразою і, на жаль, забуваємо про надбання предків.

Чому українці бажають «козацького здоров’я»‎?

Вислів, який впевнено закріпився у нашому житті виник не просто так. Оспівані й описані часи українського козацтва донесли до наших днів спогади про козаків, як про сильних, мужніх та витривалих чоловіків. Та й як могло бути інакше, якщо козаку доводилося довгий час жити в польових умовах, користуючись лише тим, що дала природа, уперто тренуючись та нарощуючи свою міць та силу.

Секрет «козацької медицини» криється у єдності людини і природи. Так, перед тим, як зібрати трави для лікування травник розмовляв з кожною рослиною, просив у неї допомоги. Козаки спали на траві та брали силу від землі. Так звані козаки-характерники, або віщуни, згідно з народними переказами, вміли лікувати від ран та хвороб, знали різні заговори та чаклування, що в сучасному житті можна розцінити як психотерапію.

Чим лікувалися козаки

Трави та інші дари природи

Добре загартовані та витривалі чоловіки вкрай рідко хворіли звичними для нас недугами. Коли все ж таки виникала необхідність швидко відновити свій стан, козаки користувалися тим, що є навкруги. Найбільш популярними ліками були трави, бруньки чи кора дерев. Липовий цвіт, ромашка, звіробій, шавлія, календула, мати-й-мачуха заварені крутим окропом допомагали від кашлю та застуди.

Також чудодійним протизастудним лікарським засобом вважалася чорна редька, яку подрібнювали та змішували з медом, або ж видовбували середину та мед наливали в той «кухлик»‎, щоб через добу мед змішався з соком та виходили добрячі ліки.

Чистотіл використовували від мозолів, бородавок та висипів на шкірі. Для цього брали свіжий сік чистотілу, або змішували його з жиром та змазували потрібні місця. Настої з грициків, пижми, м’яти, подорожника значно полегшували болі в шлунку та стравоході, позбавляли неприємних симптомів. Полин, що теж використовувався з такою ж метою ще мав здатність знімати гарячку та судоми.

Зілля (трави) збирали влітку, бруньки ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють. Лише в кінці літа, на початку осені копали коріння, бо саме в цей час воно набирає найбільшої сили. Його треба було промити холодною водою та висушити на вільному повітрі, або на горищі, тільки не на сонці.

Зазвичай козака малюють з люлькою та не всім відомо, що до міцного тютюну вояки додавали суміш духмяних трав, як-то материнку від хвороби шлунку, тирлич – «щоб руки-ноги не викручувало»‎, тобто від ревматичного болю в суглобах. Найцікавішим є вживання такої рослини, як буркун жовтий. Старі рибалки, яким годинами доводилося стояти по пояс у воді, палили його, як протисудомні ліки, що пригнічують нервову систему. Козаки, які чули про цей звичай теж додавали буркун в люльку, щоб зняти нервове напруження після бою, якщо не могли забути вигляду ворога, який помирає, чи побратима.

Попіл, порох, дьоготь, земля, глина

Здавалося б, що до ліків ці слова не мають ніякого відношення та французький історик, інженер Гійом Левассер де Боплан, який прожив в Україні понад 17 років, згадував: «»‎Я бачив козаків, які, щоб позбутися гарячки, розбавляли в чарці горілки пів заряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просиналися вже в доброму стані. Часто бачив, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, засипали собі рани невеликою кількістю землі, яку перед тим розтирали слиною на долоні.

«‎Окрім землі іноді додавали ще трохи попелу та пороху. Звичайна глина також сушила рани та тамувала біль. Дьоготь був незамінним за часів війни. Ним змащували збрую, шкіряне взуття, а також лікували шкіру вояків та коней. Богдан Хмельницький видавав спеціальні універсали, що надавали привілеї тим, хто займався дігтярством, а це вже говорить про те, яке значення мав «чорний продукт» за часів козаччини. Дьогтем змащували також вуса та «оселедець»‎, а іноді, особливо під час морських походів просочували й всю сорочку. Це був чудовий антисептик, який зараз є складовою мазі Вишневського.

Риба та риб’ячий жир

Козаки споживали мало м’яса, тому що для полювання потрібно було багато часу, але рибу називали другим хлібом, що зміцнює імунітет. Свіжоспійману рибу використовували також замість компресу. Її вичиняли, розрізали та прив’язували до рани на кілька днів, потім міняли на свіжу. Вважалось, що свіже риб’яче м’ясо пришвидшило процес загоєння. З такою ж метою варили риб’ячий клей: велику кількість луски кидали в казан, додавали листя подорожника та витримували на вогні до перетворення в драглисту масу, з якої теж робили компреси. Риб’ячим жиром, як і дьогтем також просочували сорочки для профілактики захворювань шкіри.

Вовче м’ясо та шкура

Звісно, про етичність у часи козацтва мови не йшло, у боротьбі за виживання козаки використовували сире вовче м’ясо так само, як і рибу – прикладаючи до рани, щоб не кровоточила. Шкурою ж вовка обв’язували поперек чи спину від переохолодження та при застудах.

Вода

Вода грала неабияку роль для оздоровлення козаків. Встаючи до сходу сонця, читали молитву, ходили босоніж по росі та купалися у водоймах за будь-якої пори року, а потім, якщо це було влітку чи навесні, заходили в буяння трав, збираючи на себе цілющі запахи та пилок, ніби єднаючись з природою.

Цілющою серед війська вважалася «ковальська вода»‎. Це була вода із кузень, у яку ковалі занурювали шаблі, сокири, стріли, підкови та інші вироби для гартування. Вона була насичена оксидами заліза в активній формі і використовувалася для пиття чи приготування різних напоїв.

Цікаво, що під час походів, козаки намагалися ніколи не пити сиру воду. Якщо доводилося все ж таки це робити, то до води додавали звіробій, який має антимікробну дію. Перед тим, як вжити, наприклад, каламутну болотяну воду, вояки ковтали перед тим негарячу вуглину з вогнища. Це здійснювало ефект активованого вугілля, яке в наш час кожен тримає в домашній аптечці.

Оперування

У надзвичайно важких випадках, коли козаку терміново потрібно було дістати кулю чи роздроблені кістки, пошкоджений орган обкладали льодом та поливали холодною водою до втрати чутливості, місцевий лікар кип’ятив інструменти у сольовому розчині, та проносив їх через полум’я. Потім він розпеченим ножем припікав краї рани, розширював її та спеціальними гачками діставав кулю чи кістки. Далі зашивав, попередньо вклавши туди зілля та довге кінське волосся. Якщо рана починала гноїтися, то весь бруд витікав по волоссю, а, коли вона заживала, то волосся можна було спокійно витягнути.

Козацькі шпиталі

З походів військо поверталося з багатьма пораненими, частина з яких назавжди залишалася з інвалідністю. Ці причини спонукали козаків заснувати свої шпиталі. Перший з таких закладів з’явився на теперішній Дніпровщині – між річками Нова і Стара Самара. Головний запорізький шпиталь було відкрито у Межигір’ї недалеко від Києва. Потім більшість таких лікувальних та оздоровчих закладів були організовані при монастирях, де козаків лікували ченці здебільшого зіллям та молитвою. Це відбувалося не безкоштовно, козаки платили монастирям великі гроші, привезені з походів.

Козацька медицина

Це більшою мірою філософія, яка ґрунтується на дослідженні внутрішніх резервів людини. Історик Олександр Притула так описує звичайний день козака: «Починати треба з розпорядку дня: підйом до сходу сонця, потім молитва, потім – купання в річці, у будь-яку пору, потім – молитва. Тільки після цього – «робочий день»‎: військові тренування і фізична праця. Після обіду – верхові вчення. До вечері – молитва. Тобто козак проводив по 12 годин в активному русі і 4-5 разів молився. Таке поєднання надавало, як фізичної сили, так і сили духу. Той же француз Гійом де Боплан вважав: «‎Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках із ворогом або від старості».