Вінок з гусячого пір’я – українська прикраса, про яку ми забули
Мода на традиційні українські прикраси потрохи повертається.
Чимало дівчаток надягають віночок зі стрічками на шкільні свята, для професійних фотосесій в етнічному стилі. А що ми знаємо про унікальні весільні вінки з гусячого пір’я? Адже традицію їхнього виготовлення досі зберігають на Коломийщині.
Відома народна майстриня
Вінок із гусячого пір’я, оздоблений паєтками і обгортками від цукерок, робили тільки в селі Великій Ключів (Івано-Франківська область). Вінки з гусячого пір’я майстрині Параски Кушляк – річ по-справжньому унікальна. В ньому втілені давні шлюбні традиції та оригінальність оздоблення. Важить такий віночок майже кілограм. Ми навідалися до майстрині і навіть приміряли стародавній весільний одяг та головний убір.
Цікаві весільні традиції
Колись весілля відбувалися з понеділка на вівторок, а то і навіть з вівторка на середу. Мати нареченої попередньо замовляла у плетільниці (а колись у Ключеві їх було кілька) весільний віночок.
У перший день, перед весіллям, майстриня приходила додому до молодої й одягала її. Нареченій збирали на голові все волосся і брали дві маленькі пелюсточки волосся, зв’язували їх, мастили медом і фіксували «мухи» (так називалось це волосся). Потім на ті «мухи» клали «вишиванку», тобто вишиту смужку, а потім великі уплітки. Кожен елемент вінка одягався окремо, так що процес збирання молодої тривав щонайменше дві години.
А вже в день самого весілля наречена йшла до шлюбу з вінком та розпущеним волоссям. До речі, дружки також одягали вінки з гусячого пір’я, однак відмінність у тому, що вінок нареченої був більшим і прикрашався барвінком.
Кропітка робота
Параска Кушляк каже, що на виготовлення одного такого вінка потрібне пір’я з трьох, а то й чотирьох гусок. 75-річна майстриня купує його у сусідньому селі Сопові.
Я беру декілька пір’їнок і пробую разом з жінкою скласти правильний пучечок.
– Ось так? – показую щойно складені пір’їнки.
Пані Параска трішки поправляє їх:
– Пір’їни повинні бути приблизно однакового розміру, пухкенькі, не все пір’ячко підходить.
Після цього пучечки обмотують знизу ниткою. В пучку вкладається по 5-6 пір’їн, а пучечків на одну «косицю» потрібно шість.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 7 найкращих віртуальних екскурсій музеями просто неба
Косиця – це одна з квіток, з яких складається вершина підковоподібного віночка. В центрі такої косиці розміщується трясучка – серединка, оздоблена бісером, нанизаним на нитку. Другий ряд всіяний золотистими квітками – «драшпанами». Їх виготовляли з обгорток від шоколадних цукерок, з позлітки. Далі вінок прикрашений червоними трояндочками, які називають «ружками».
Нижня частина вінка, з камінчиків та бісеру, називається «вішивка». Елементи пришивають голкою або ж приклеюють.
Що носив наречений?
Наречений теж мав свій головний убір – капелюх. Колись він був з соломи – «соломйинка». На солом’янку клали вишиту смужечку, шили «звізду», а на неї клали тоненьку смужку кори солодкої яблуні, в яку попередньо ставили жито, цукор та гроші. Все це обвивали «золотом», тобто золотистим папером, зверху нашивали дев’ять червоних ґудзиків, а ззаду капелюха – три косиці. Потім свої вінки молодий та молода ховали у подушку – щоби ніхто не поцупив – і спали на них.
Пані Параска запропонувала і мені відчути себе ключівською нареченою. Спочатку одягаю вишиту сорочку, я б навіть сказала, плаття – його довжина сягає мені п’ят. Наступний елемент – спідниця, яка завжди традиційно зеленого кольору. Далі майстриня приносить червону хустку. Разом з жінкою частину хустки зверху скручую «рулетиком». А далі починається справді карнавальне дійство. Мені на шию одягають пучки різнокольорових ниток, які у Ключеві називають «фостом». Потім коралі і ще багато різних прикрас… І от завершальний акорд – вінок. Нелегко стояти з ним на місці… Доводиться притримувати руками, щоб не впав. А у давнину наречена змушена була спати у такому вінку.
Джерело: visty.in.ua